Нова інформація позначається червоним, але не обов'язково знаходиться на початку теми.
NB: активні посилання на цікаве до цієї теми: "10 самих страхітливих середньовічних тортур", "Знаряддя тортур, які змушували зізнаватися у чому завгодно", "Як колись вершилося правосуддя", "Найжахливіші з тортур"
- "Швидкоплинний час забирає все живе, кожному смертному у його останню хвилину опорою буде доблесть" - напис латиною над дверима катівні під магістратом Кам'янець-Подільського
- "Не дай Бог нікому в катах бути - а неможливо без нього!" (В.Даль)
- на відміну від світської влади, яка могла катувати на свій розсуд, інквізиція мала певні обмеження:
- катувати дозволялося не більше одного разу на добу, не більше двох днів підряд.
- катували лише тих, кого вже викрили в брехні, або тих, чия провина майже доведена
- в ході катування арештований не повинен був залишитися інвалідом чи померти
Інквізиторам не дозволялося проливати кров, тому в основному використовувалися тортури водою, підвішування на дибі, розтягування на дошці і катування голодом в одиночній камері. Але, саме головне, все те, що людина сказала під тортурами, вона потім повинна була підтвердити без мук. Також у інквізиції не було прав страчувати людину або привести інший свій вирок у виконання. Цим, за її присудом, безпосередньо займалась світська влада та її кати
- кат в Японії завжди належав до категорії ізгоїв з касти "нечистих" - баракумінів
- в Росії з 1680р щорічна зарплата ката складала 4 руб, а з 1742р вона була збільшена до 9 руб. В часи правління Миколи-I кат в Москві заробляв щорічно до 400 руб. В провінції його дохід складав до 300 руб. В той час ціна корови була 5 руб. Були у катів і казені доплати на одяг, і навіть гроші на відрядження
- в Росії, людина, яка погодилася стати катом, призначалась на цю роботу безстроково і могла бути звільнений з неї лише по старості або хворобі, таку людину було заборонено оселяти ближче 60 верст від будь-якого губернського міста, лише під добровільну опіку родичів і під обов'язковий по життєвий поліційний нагляд. Кат безперервно знаходився всередині тюрми без права її залишати, жив окремо, але завжди поруч з камерами ув'язнених. Перебування ката за межами тюрми розглядалось як втеча ув'язненого і відповідно каралось (з Постанови російської Державної Ради, затвердженої царем Миколою-І від 18.11.1836р)
- з 1833р в Росії на роботу катом могли наймати навіть кримінальників. Йшли в кати тільки ті, хто був приречений до жорстких тілесних покарань, за це ув'язненому відмінялося його покарання
- тільки у 1939р президент Франції підписав указ, що забороняв публічні страти у Франції
- 14-23 тис. чоловік стали жертвами інквізиції - така загальноприйнята думка, якої притримується переважна більшість дослідників-істориків на 2020 рік. Загалом кількість жертв іспанської інквізиції було значно меншою, ніж зазвичай думають: десятки тисяч людей так чи інакше проходили інквізиційні процеси, але спалено було 1,5-2 тисячі чоловік плюс ще якась кількість жертв інквізиції у колоніях. В Росії проти єретиків методи, у цілому схожі з прийомами іспанської інквізиції, застосовувалися ще з XV сторіччя, тобто значно раніше, ніж в іспанській інквізиції
- в Японії здавна і дотепер приречений на страту до останнього дня не знає дату виконання вироку стосовно себе
- у 1789р, напередодні Великої французької революції, указом короля Людовика Франція першою у Європі заборонила тортури під час карного слідства, а також тілесні покарання в армії та на флоті
- в Росії з 1861р були офіційно відмінені майже всі тяжкі тілесні покарання
- з 1867р в Австро-Угорщині офіційно заборонені публічні страти (віднині вони проводилися винятково на території в'язниць), а після революції 1848р у судовій практиці було скасовано використання ганебного стовпа (Прим.7*)
- за виключенням Англії, страту обезголовленням у Європі почали практикувати тільки у пізньому Середньовіччі - 14-15 віках
- офіційно призначені кати за часів існування "Третього рейху" отримували за голову першого страченого 60 рейхсмарок, за голову кожного наступного 30 рейхсмарок - за неповними даними, за присудами німецьких судів за 1943р було страчено 5684 громадянина Німеччини, за 1944р - 5220 (Прим.6*)
- одна доба перебування в’язні німецької в’язниці часів "Третього рейху" оцінювалися, згідно закону про судові витрати, у 1 рейхсмарку 50 пфенігів, оплата яких покладалася на найближчих родичів самого в’язня (Прим.6)
- в Росії довго зберігався звичай залучати на допомогу кату когось з глядачів. Помічники повинні були заміняти собою підставки: на їхні спини клали засуджених до покарання батогом. Спочатку прийняття на себе обов’язків помічника ката було добровільним - "а в палачи на Москве и в городе ставятся всякого чину люди, кто похочет". Згодом влада почала залучати для допомоги кату людей силою (Прим.5*)
- для підвищення "престижу професії" імператор Микола-I провів істотну індексацію утримання катів. Для Москви і Петербургу величина "оплата праці" вільного ката встановлювалася у розмірі 300-400 рублів на рік, для губернських міст - 200-300 рублів, при тому, що вартість дійної корови на той час не перевищувала 5 рублів. Окрім грошового окладу, катам надавалися гроші на казенний одяг (58 рублів) та харчування, так звані "кормові". У випадку виїзду ката для екзекуції у інше місто йому виплачувалися гроші на відрядження (Прим.5*)
- за Петра-1 дуель, що відбулася, хоча б у результаті її не було ні смертного наслідку, ні нанесення рани, каралася ганебною стратою через повішання, як обох противників, так і їхніх секундантів. Навіть вбитий на дуелі не уникав страти - його мертвого вішали за ноги (Прим.5*)
- у 1697р Петро-1 своїм указом "Про скасування в судах очних ставок і о бутті замість них розпросу та розшуку" фактично призвів до заміни слідства допитами, коли відразу починали з тортур
- за півтора місяця після смерті Петра-I указом від 24.03.1727р Катерина вводить покарання, яке можна поставити в один ряд з самими жорстокими карами попередніх десятиліть. Цим указом рекрутів, які вдавалися до "членоврежденія" з метою уникнути військової служби, велено вішати за жеребом у кількості одного з десяти; іншим же рвати ніздрі, бити батогом і засилати на довічну каторгу (Прим.5*)
- страту Росії наказувалося здійснювати, за можливістю, на місті здійснення злочину, але у будь-якому випадку у місті чи поселенні, а не у жилому місці (Прим.5*)
- Воїнський статут Петра-1 1716р передбачав смертну кару за 123 злочин. Приблизно у половині випадків у статуті був визначений спосіб страти. У інших - його залишали на розгляд суду. На відміну від Улягання 1649р число способів страти за Петра було скорочено до трьох: розстріл (аркебузування), обезголовлення і повішення, але число злочинів, що каралися смертю, збільшилося майже у два рази. Розстріл застосовувався тільки до військовиків. Обезголовлення засуджених проводили мечем на пласі або колоді, і не сокирою, як за попередників Петра. Як і колись, "залиття" горла розплавленим металом каралося виготовлення фальшивих грошей, але за царським указом від 05.02.1723р, передбачалося відтинати "для швидкої смерті" голови тим з злочинців, які зазнають цієї страти, і які одразу не помруть після екзекуції над ними, а ще у 1672р страта заливанням розплавленого металу в горло фальшивомонетнику була замінена відсіканням у злочинців обох ніг і лівих рук (Прим.5*)
- про бажання покаятися засуджений до аутодафе (спаленню на вогнищі) міг дати знати тільки знаком, так як, побоюючись, що він буде агітувати перед народом на користь єресі, його часто вели на страту з кляпом в роті. Якщо засуджений каявся, то його попередньо душили, після чого спалювали мертве тіло; якщо ж упирався, то його спалювали заживо (Прим.5*)
- в НДР обезголовлення за допомогою гільйотини використовувалася до 1966р, до заміни на розстріл (Прим.5*)
- Судебник 1550р вперше ввів на Русі таке поняття, як ув’язнення, зазвичай, у поєднанні з биттям кнутом, як одним з двох видів покарання, у відповідності з першим нормативним актом Русі - Судебником 1497р, коли до звинуваченого використовувалося тільки два види покарання: биття батогом і смертна кара (Прим.3*)
- у відповідності до Соборного уложення 1650р, наряду з такими екзекуціями, як "бити батогами" і "бити кнутом", з’явилися нові способи покарання: "стратити, спалити", "покарати на смерть, залити горло", "повісити", "живу окопати в землю". Тоді ж вперше були введені і раніше невідомі на Русі види покарань: "відсікти руку", "відрізати ліве вухо", "пороги ніздрі і носи різати". На цьому тлі зовсім м’якою розплатою за злочини виявилася "заслання у Сибір на житіє, на Лену". Саме в ці роки почалося масове будівництво в’язниць: наряду з церквою і наказною хатою вони стали невід'ємною частиною всіх руських міст та монастирів (Прим.3*)
- такі традиційні для Росії тортури, як диба, коли людині вивертали руки, все посилені удари колодою між ногами, масаж голої спини запаленим віником, призводили до потрібного слідству результату скоріше, але й часто бувало, що жертви не витримували таких мук і вмирали, не зізнавшись у скоєному, чим сильно засмучували і дяків, і катів. Саме завдяки цьому в інструкції з’явився суворий наказ такого штибу мордування використовувати не більше трьох разів поспіль (Прим.3*)
- церковний собор 1666-67рр часів російського царя Олексія Тишайшого зобов’язав "градскіє власті" спалювати тих, хто "покладе хулу на Господа Бога"
- за вбивство дружини у допетровській Русі чоловік засуджувався лише до церковного покаяння, за вбивство ж чоловіка, дружину закопували по шию в землю, доки не вмре, після чого труп вішали за ноги, поки повністю не зотліє (Прим.2*)
- приречену до страти відьму спочатку душили, попередньо прив'язавши до стовпа, а вже потім спалювали або вішали, але ніколи не спалювали живцем
- у середньовічній Європі суд всі борги обвинуваченого скасовував, щоб наклеп не став засобом "витрушування" з жертви грошей. Підозрюваному навіть пропонували назвати прізвища своїх недоброзичливців, і якщо в їх число потрапляла людина, яка свідчила проти нього, її свідчення не розглядали
- в 1252р Папа Римський Інокентій IV оголосив булу "ad extirpanda", що дозволяє інквізиції катувати підозрюваних в єресі
- за зв'язок з дияволом ніколи не судили жінок, які важать більше 50 кг. Вважалося, що саме 50 кг – максимальна вага, яку може підняти мітла, а без неї відьма ніяк не зможе потрапити на шабаш
- якось в 2010р довелося побувати в середньовічний катівні в м. Кам'янець-Подільський (Україна), де гід негадане як здивував інформацією, що місцевого ката ніхто, окрім судді та мера міста не знав і не повинен був знати в обличчя, що він приходив спеціальним підземним ходом, ключ від дверей якого був лише у ката і в якому була ніша, де він переодягався в закритий для сторонніх одяг. Цей же кат був один на цілу область і його часто запрошували до себе інші міста робити свою чорну справу, так як власних катів не було, бо це задоволення вартувало для міста дуже дорого. На польській частині України у Львові існувала єдина школа з підготовки катів. Право мати свого ката-професіонала надавалося лише місту, що отримало Магдебурзьке право. Катувати заборонялося дітей, вагітних і годуючих малечу жінок, хворих і просто літніх людей обох статей, психічно хворих, шляхтичів, лікарів, представників міських органів самоврядування та державних урядовців. Заборонялося піддавати тортурам у святкові дні. Кат отримував від міста окрему ділянку на кладовищі, де був зобов'язаний ховати свої жертви. Коли 1765р посада ката була скасована, його меч, батіг та тавро продали з аукціону. Єдине, на що не акцентував гід нашу увагу, так це це, що м. Кам'янець-Подільський мав з 1374р статус Магдебурзького права і це багато чого пояснює в практиці судочинства. Одна справа судити городянина - вільну людину і зовсім інша річ - судити підневільну, і, за суттю, безправну людину, яка є власністю середньовічного феодала
- з 1826 по 1906р, тобто за 80 років царського режиму, за присудом судів були винесені вироки до страти 612 чоловік
- в Росії до революції 1917р публічно повідомляли про виконання кожного смертного вироку (Прим.5*)
- монастирські тюрми вважалися самими суворими в Росії. З вироків XVIII сторіччя з ясністю витікає, що утримання злочинців в монастирях ніякого стосунку до чернечої звитяги не мало. Монастирі розглядалися, як різновид державних в'язниць, куди відправляли приречених на по-життєве утримання або скалічених під час тортур і негідних для каторжних робіт злочинців. Архімандрити монастирів фактично являлися начальниками в'язниць (Прим.1*)
- в допетровські часи, якщо страчуваний злочинець залишався живим після першого удару ката або зривався з шибениці, то йому по давній традиції дарували життя. В 1715р цей звичай був відмінений: "Когда палач к смерти осужденному имеет голову отсечь, а единым разом головы не отсечет, или когда кого имеет повесить, а веревка порветца и осужденный с виселицы оторветца и еще жив будет, того ради осужденный несвободен есть, но палач имеет чин свой (т. е. обязанность) до тех мест (т. е. до тех пор) отправлять, пока осужденный живота лишится…" Коли під час страти декабристів літом 1826р двоє з приречених до страти зірвалися з шибениці, головний екзекутор наказав їх повісити заново, і у цьому він суворо дотримувався норм петровського законодавства (Прим.1*)
- коли в 1698р в Москві страчували стрільців, то Петро-1 змусив всіх своїх наближених особисто приймати участь в екзекуції. Перед кожним боярином ставили злочинця, і йому належало промовити вирок і згодом виконати його, власноруч відтявши голову винному. Цар був сердитий на багатьох бояр, у яких при виконанні страти тряслися руки. Сам Петро-1 безтрепетно відтяв голови у Преображенському п'ятьом стрільцям (Прим.1* та 5*), а Меньшиков хвалився, що стратив двадцять чоловік (Прим.1*)
- спеціальний одяг для приречених на смерть в Росії з'явилася в 1840-х роках, коли злочинцю почали видавати траурний одяг у вигляді суконного чорного жупана і шапки, а також чисту білизну. На груди злочинця уже в XVIIст. вішали чорну табличку з написом про вид злочину (Прим.1*)
- в XVIIIст. в Росії жодне центральний чи місцевий заклад не обходився без штатного "заплічного майстра". З давніх давен катами могли бути тільки вільні люди. При відсутності добровольців влада насильно відбирала в кати "из самых молодчих или из гулящих людей, чтобы во всяком городе без палачей не было". Обов'язки ката були по-життєвими і, можливо, спадковими. В Росії кати носили яскраво-червоні сорочки. Через брак катів брали на цю роботу м'ясників. В XIX ст. знайти людей, готових взятися за сокиру, стало непросто. Все частіше замість вільнонайманих майстрів катування функції ката почали виконувати злочинці, яким за це пом'якшували покарання. Влада зобов'язувала призначати злочинців в кати, "не беручи до уваги їх незгоду" і з "зобов'язанням пробути у цьому званні щонайменше три роки". Пізніше, коли почалися страти народовольців і есерів, пошук катів перетворився для уряду в величезну проблему (Прим.1*)
- в 1733р в указі про священиків–неправдивих донощиків було велено їх карати, як і всіх неправдивих донощиків, батогом і засланням до Сибіру, але, поважаючи священицький сан, "без вирізання ніздрів" (Прим.1*)
- тортури в Пруссії відмінили в 1754р, в Австрії – в 1787р, в Франції в 1789р разом з лютими середньовічними стратами (останнє в її історії колесування відбулося в 1788р). В Англії і Швеції їх не було вже у XVIст, виключаючи, звісно, процеси над відьмами. Імператриця Єлизавета фактично відмінила смертну кару, точніше – навічно призупинила виконання смертних вироків. При ній також відмінили катування дітей. 08.11.1774р був виданий таємний указ про невикористання тортур. Тортури ж в Росії були відмінені формально тільки по царському указу 27.09.1801р (Прим.1*)
- в середньовічній Росії жінок катували нарівні з чоловіками, але число ударів їм нараховували меншим, та і батіг іноді заміняли канчуками або батогами. Вагітних, зазвичай, не катували. Злочинницю, яка народила дитину, дозволялось карати тілесно через 40 днів після родів (за іншими даними, згідно уложенню 1669р страта вагітної відкладалося до народження дитини - Прим.5*). Тортури і страти дітей закон в принципі не забороняв, але все-одно по карним справам видно, що дітей і юнацтво щадили. В петровських катівнях малечу допитувати, не застосовуючи дибу. Згідно закону, малолітніми вважалися люди до 17 років. Тим самим вони звільнялися від тортур і страти, принаймні, теоретично. При обговоренні цієї проблеми Сенат посперечався з Синодом: перший вважав, що треба відмінити тортури людей, які не досягли 17 років, а Синод був упевнений, що катувати можна з 12 років, так як з цього віку люди вже приносили присягу і одружувалися. Інакше кажучи, сенатори виявилися гуманнішими за священиків, які вважали, що людина стає злочинцем з того моменту, як починає грішити, а здібність грішити у людини проявляється вже в сім років (Прим.1*)
ПРИМІТКИ:
(Прим.1*) - Э.Анисимов "Русская пытка"
(Прим.2*) - А.Буровский "Правда о допетровской Руси. Золотой век Русского государства"
(Прим.3*) - Б.Сопельник "Секретные архивы ВЧК-ОГПУ"
(Прим.4*) - журнал "Оружейный Двор" 1\1996
(Прим.5*) - В.Игнатов "Палачи и казни в истории России и СССР"
(Прим.6*) - збірка "СС в действии. Документы и преступления СС"
(Прим.7*) - В.Селезінка "Місто моєї любові"