Кожне нове повідомлення мінімум 10 діб позначається червоним, але НЕ ОБОВ'ЯЗКОВО знаходиться на початку теми. Рубрика "НОВИНИ САЙТУ" оновлюються РЕГУЛЯРНО, а всі її посилання - АКТИВНІ
"Зухвалі промови, непотрібні вчинки, непомірний сміх, скарги і ремство, якщо вони помічені, не залишаться безкарними. Вони ненавидять шахи і кістки; їм огидна охота; вони не знаходять звичного задоволення у смішній гонитві за птахами. Вони уникають мімів, фокусників та жонглерів і відчувають відразу до них, до пісень легковажним і дурним. Вони стрижуть волосся коротко, знаючи, що згідно Апостолу, чоловіку не пристало доглядати за своїм волоссям. Їх ніколи не бачать причесаними, рідко умитими, зазвичай - з скуйовдженою бородою, пропахлими пилом, виснаженими важкістю обладунків та спекою..." - святий Бернар
- тамплієри мусили заздалегідь отримати дозвіл від начальства, щоб їсти, пити і відвідувати дома будь-яких інших релігійних орденів, окрім госпітальєрів (Прим.5*)
- між воїнським і релігійним вчинком тамплієрів не робилося жодної відміни, так серед "9 вчинків, за які браття Дому тамплієрів можуть бути виключеними з лав ордену", чотири не мають жодного стосунку до воєнної служби: симонія, вбивство, крадіжки та єресь. Порушенням загальних правил монастирського співжиття вважалося також розголошення рішень капітулу, змова двох і більше братів, а також вихід з Дому тамплієрів не через ті врата. І тільки боягузтво і дезертирство стосувалися власне воєнної практики (Прим.5*)
- якщо у когось з тамплієрів після смерті знаходили гроші, то йому відмовлялось у похованні на освяченій землі (Прим.5*)
- кожний лицар-тамплієр зобов’язувався вступати у орден з конем та повним воїнським спорядженням. Якщо він збирався прослужити у якості побратима лише обмежений час, то орден за загиблого під час служби коня виділяв йому іншого, з своїх стаєнь (Прим.5*)
- тамплієру на участь у перегонах вимагалося отримати спеціальний дозвіл від ордену, а укладати парі на результат категорично заборонялося (Прим.5*)
- для запобігання сексуального пороку у спальнях, де розташовувалися лицарі-тамплієри на ночівлю, "до самого ранку повинні горіти світильники", а спати їм належало "у сорочці, штанах, взутими і з поясом". Можливо це робилося і для того, щоб вони могли швидко вступити у бій на випадок раптового нападу (Прим.5*)
- оскільки, "як відомо, вживання м’яса в їжу є способом розбещення плоті", то м’ясо тамплієрам дозволялося лише 3 рази на тиждень - повна його заборона могла підірвати фізичні сили воїнів. У неділю лицарям та священикам дозволялося по 2 м’ясних страви, а зброєносцям і сержантам - тільки одна - і "нехай дякують Господу і за це!". У понеділок, середу та суботу браття отримували 2-3 овочеві страви з хлібом. По п’ятницям часто робилися пости, а протягом близько 6 місяців - з Дня всіх святих (у листопаді) і до Пасхи - їжа різко обмежувалася. Від посту звільнялися тільки поранені та хворі. Десята частина їжі тамплієрів і все, що залишалося після трапези, віддавалося жебракам (Прим.5*)
- "всякий, охочий вступити у орден, повинен був, згідно статуту, дати чотири обітниці: обітниця безумовного послуху орденському начальству, обітниця цноти (зречення від будь-яких стосунків з жіночою статтю), обітниця бідності (зречення від будь-якої власності) і, нарешті, обітниця посвяти всього свого життя на боротьбу з невірними та язичниками. Всі браття зобов’язані були бути присутніми на щоденних богослужіннях, повинні були жити у мирі один з одним, але і дивитися один за одним; повинні були мати загальне житло у орденських домах (замках) і загальний стіл. Одяг братів повинен був бути самим простим з грубої тканини (burellum), білої, чорної чи коричневої, дивлячись за розрядами братів. Волосся на голові і бороді повинно було бути коротко пострижене. Будь-які задоволення, навіть будь-яка охота на звіра чи птаха, заборонялися" (Прим.4*)
- при посвяті у орденські лицарі, якщо за кандидатом були матеріальні борги або він був банкрутом, але які орден вважав такими, що не впливають на посвяту, то такі борги ліквідовувалися силами ордену (Прим.1*)
- звичайним, але не обов’язковим вступним внеском у орден, вважалася пожертва 30-60 марок або відповідного земельного наділу (Прим.68*)
- бідність, цнота та послух - головне у будь-якому з орденських лицарських орденів (Прим.1*)
- за проїзд по дорогам і мостам, що належали тамплієрам, не бралася плата, на відміну від інших доріг і мостів і на них можна було не лякатися розбійників, так як їх охороняли ченці-воїни. На перехрестях таких доріг стояли комтурії - своєрідні середньовічні мотелі тамплієрів
- взяті під своє заступництво португальським королем Динішем "скасовані" у 1312р за указом римського папи тамплієри стали засновниками нового ордену - ордену Христа, а поверх звичного тамплієрського хреста довелося нашити червоний хрест
- у тевтонському ордені не прощались три провини: малодушність перед обличчям ворога, ухід до невірних та содомія. За перші дві злочинець виганявся з ордену, а за содомію засуджувався до довічного ув’язнення або смерті (Прим.1*)
- кожний орденський лицар мав відповідний персонал, зазвичай у кількості 10 чоловік, які виконували у воєнний час функції зброєносців і приймаючи участь в бою поряд з ним (Прим.1*)
- правила будь-якого ордена вимагали, аби зброя і обладунки не ставали предметом марнославства, а тому їх заборонялося прикрашати золотом і сріблом, а також фарбувати у яскраві кольори (Прим.1*)
- тамплієр не мав права голити бороду, але зобов’язані були стригти волосся на голові (Прим.2*)
- неодружений лицар-тамплієр носив, на відміну від сержантів-тамплієрів та зброєносців, білий одяг, як вищу ознаку цілковитої посвяти себе ордену - одруженим лицарям носити її не дозволялося (Прим.5*)
- тамплієру офіційно дозволялося відступати з поля бою, якщо чисельність противника перевищувала у три рази (Прим.2*)
- до складу братів‑лицарів приймалися особи лише дворянського, лицарського роду; до прийняття лицар повинен був заприсягтися, що він є дворянин, отримав звання лицаря там‑то і там‑то (орден нікого не наділяв званням лицаря), народжений у законному шлюбі, неодружений, не належать ні до якого іншого ордена, не заражений ніякою хворобою і нікому нічого не обіцяв до вступу у орден. Після такої клятви вступаючий промовляв чотири обітниці і тоді урочисто приймався у орден, причому на нього покладали лицарський плащ, перепоясували поясом, давали повне озброєння: щит, меч, спис і палицю, давали три коня і призначали зброєносця для прислуги. Зброю давали міцну і добру, але без будь-яких прикрас. Одяг брата‑лицаря складався з довгого білого каптана і білого плаща, на лівому боці якого на грудях нашивався червоний хрест і під ним червоний меч (тамплієри меча не нашивали, чим і відрізнялися ливонських лицарів) (Прим.3*)
- римський папа Інокентій-III затвердив план єпископа Альберта по створенню нового чернечого ордена у Ливонії і дав йому статут тамплієрів, який складався з 72 пунктів. Папа ж наказав лицарям ордену носити білий плащ з червоним хрестом і червоним мечем. У духовних справах орден повинен був знаходитися у веденні єпископа. Він складався з братів-лицарів, братів‑священиків і братів‑службовців (Прим.3*)
- браття жили за монастирським статутом, дотримувалися "целібату" (обітниця безшлюбності) і спали у загальних дорміторіях. Вони регулярно приймали участь у церковних службах. Згідно статуту, взятому у тамплієрів, браття повинні були їсти їжу саму просту у повному мовчанні, слухаючи при цьому Святе писання. У всьому іншому, окрім духовної опіки єпископа, орден був цілком самостійним. Лицарі самі обирали священиків, призначали єпископів у своїх власних землях (Прим.3*)
- в браття‑священики приймалися особи, які отримали до вступу духовний сан. Вони могли бути і не дворянського роду, але зобов’язані були дати лицарські обітниці (здається, що обітниці боротися з невірними вони не давали). Стіл і одяг, що складалася з вузького, застебнутого білого каптана з червоним хрестом на грудях, вони отримували від ордену. Браття-священики супроводжували братів‑лицарів в їхніх походах; з своїми кліриками творили богослужіння у церквах і користувалися у ордені особливою повагою; за стіл вони сідали поряд з магістром і їм прислужували перши. Жодний брат не міг сповідуватися ні у кого, окрім орденського брата‑священика, і тільки від брата-священика міг отримати відпущення гріхів (Прим.4*)
- до служників братів ордену Меча відносилися вільні простолюдини, які промовляли при вступі у орден такі ж обітниці, як і лицарі. Серед службовців були зброєносці лицарів, які виконували у боях роль стрільців з арбалетів, а також ремісники. Як і у ордені тамплієрів, у меченосців були так звані "співбрати" (confratres), які не приносили ніяких обітниць та клятв, але жили на орденських землях й давали ордену своє майно (Прим.3*)
- у замках всією повнотою влади володіли комтури, у розпорядженні яких знаходилася громада з близько двох десятків лицарів-ченців, а також гарнізон, що складався з сотні‑другої воїнів. Свої замки меченосці називали домами. Всі браття з одного замка складали конвент. Зібрання братів конвенту називалося капітулом. Капітули були локальні і генеральні, на які скликався весь конвент для рішення найбільш важливих питань. Магістр, хоча і скликав капітул, тільки вислуховував думку братів, але поступав завжди самостійно (Прим.3*)
-деякі історики оцінюють кількість братів‑лицарів у період розквіту ордену у Ливонії приблизно у 80–100 чоловік (Прим.3*)
ПРИМІТКИ:
(Прим.1*) - В.Урбан "Тевтонский орден"
(Прим.2*) - А.Доманин "Крестовые походы под сенью креста"
(Прим.3*) - М.Бредис "Крестовый поход на Русь"
(Прим.4*) - В.Чешихин‑Ветринский "История Ливонии с древнейших времен"