Нова інформація позначається червоним, але не обов'язково знаходиться на початку теми.
P.S: цікава е-інформація до теми: "Назавжди залишені на Евересті"
Зовсім нещодавно зловив себе на думці, що майже ніколи і ніде не бачив у радянській кінохроніці або серед радянських фотографій часів ВВВ могил загиблим радянським воїнам - ані поодиноких, ані колективних поховань
- на початку 17ст серед турецьких військовослужбовців був поширений звичай відтинати голову вбитого у бою ворога, аби потім кинути її під ноги свого командира у якості підтвердження нібито високого положення вбитого і у сподіванні за це на відзнаку або винагороду. (Прим.29*)
- скіфи мали звичай робити чашу з черепа противника, також скіфи і алани зазвичай прив’язували скальпи ворогів до упряжи своїх коней (Прим.30*)
- трупи німецьких солдат стояли (після завершення Сталінградської битви - прим.ред), як вішки, без штанів, встромленими головами у сніг вдовж дороги на Зимівники (Волгоградська область) (Прим.28*)
- севастопольський "англійський цвинтар", створений після Кримської війни 1853-56рр для загиблих або померлих англійських військовиків, перед осадою Севастополя німцями у 1942р був переобладнаний РККА на основний опорний пункт свого зовнішнього оборонного обводу, щоб бути остаточно знищеним у ході багатоденних боїв за оволодіння містом (Прим.27*)
- в Англії до середини 19ст існувало посмертне покарання трупа, яке обирав суддя і зазвичай це було анатомування - так поступили з 79% з 1151 покараного у 1752-1832рр. Практично всі трупи жінок-злочинниць, негрів і власників незвичних анатомічних особливостей ставали здобиччю лікарів. Іншим, виключно англійським, винаходом, було на дуже великий час підвішування у залізній клітці або у заґратованому футлярі тіл щойно скараних "особистих ворогів держави" (піратів, контрабандистів, грабіжників поштових карет і корабельних бунтівників)
- у радянських концтаборах для військовополонених німців та їхніх союзників у роки ВВВ і після неї померлих ув'язнених ховали голими, так як зняте з них обмундирування використовувалося повторно за прямим призначенням (Прим.26*)
- взимку 1942р радянські військовополонені під орудою німців на нейтральній стрічці складали своїх загиблих товаришів у ями і воронки, а потім засипали їх землею. Горбків залишатися не повинно бути, щоб наступаючі радянські військовослужбовці не скористалися ними у якості укриття. Цією ж зимою у Дем’янському "казані німці самі спалили при відступі клуні, в яких були складені їхні вбиті товариші - вони вважали, що краще вогняна могила, ніж ніяка (Прим.25*)
- більшість з 135 тис. мирних мешканців Дрездена, які загинули через потрійний удар союзницької авіації 13-15.02.44р, через неможливість ідентифікації та побоювання розповсюдження смертельних інфекцій, у кращому випадку були наспіх поховані у імпровізованих братських могилах або, зазвичай, спалені (Прим.24*)
- у червні-серпні 1941р піхотні частини вермахту були вимушені тимчасово залишити с.Зипунівку поблизу Києва , а коли знову захопили, то виявили могили німецьких солдат розореними та оскверненими (Прим.23*)
- тільки на початку 1949р в СРСР було офіційно наказано вказувати прізвище та ініціали на могильних хрестах похованих у радянському полоні німецьких військовослужбовців та їхніх союзників (Прим.22*)
- трупи німецьких "сталінградських" військовополонених в радянських концтаборах лежали непохованими до весни - поки не починали розкладатися від зрослої температури і тільки тоді радянськими саперами за допомогою вибухів робилися ями, у які скидалися силами самих військовополонених залишки їхніх померлих товаришів (Прим.21*)
- у XVIIст. во Франції було прийнято передавати життєво важливі органи померлого його близьким або релігійному закладу
- і зараз у передгірному австрійському м.Хольштатт з причини жорсткої економії землі кістки померлих, після 10 років поховання у землі, у обов’язковому порядку викопуються і переносяться у спеціальне сховище - костяницю
- від 650 до 800 тис. радянських громадян, життя яких обірвалося під час 2СВ, поховані, за різними оцінками, на території сучасної Німеччини у більш, ніж 4,1 тис. місць поховань
- у вермахті чи тільки у військах СС до кінця 1942р (пізніше даних немає) існували пересувні крематорії для роботи у районах бойових дій (Прим.20*)
- починаючи з 1939р близьким страчених органами НКВС не повідомляли про їхню смерть, а з осені 1945р на запити близьких стандартно повідомлялося, що "засуджений помер у місцях позбавлення волі" (Прим.*)
- спеціальні команди у вермахті (бої під Прохорівкою) збирали всіх поранених і вбитих одразу після бою, поза їхньої приналежності до своїх військ або військ противника (Прим.18*)
- на 2015р, за даними Народного союзу Німеччини за опікою воєнних поховань, в Україні ідентифіковані та перепоховані рештки біля 100 тис. з біля 400 тис. німецьких військовослужбовців, що загинули на Україні під час 2СВ і ще стільки ж можуть бути ще ідентифіковані та перепоховані
- під час перевезення полонених у Сталінграді німецьких офіцерів в товарних вагонах трупи їхніх померлих товаришів до кінця поїздки було заборонено радянським командуванням видаляти з вагонів і вони знаходилися разом з живими 2 тижня (Прим.17*)
- "Ніколи не забуду, як руський генерал вдарив (мертвого - прим.ред) Герінга в обличчя. Англійський генерал спитав його, навіщо він це зробив, і руський відповів: "Неможливо прикинутися мертвим. Очі будуть продовжувати рухатися" - лейтенант Джек Уіліс (Прим.13*)
- згідно законів британського флоту, при похованні у морі тіло зашивали у мішок. Останній стежок повинен був обов’язково проходити через губи покійника, щоб бути упевненим, що людина дійсно вмерла
- у Медоні (Франція), під час революції існувала кушнірська майстерня з обробки людської шкіри з гідних для обдирання гільйотинованих противників революції - Томас Карлейль (Прим.14*)
%2B(1).jpg)
- розпорядження Жданова під час війни з Фінляндією 1939р: "Категорично забороняється повідомляти родичам загиблих військовослужбовців про загибель їхніх близьких. Грошові перекази відправляти назад від імені загиблих бійців"
- 15.03.42р відмінені медальйони смерті, а з 12.04.42р відмовилися від поіменного підрахунку втрат, ввівши графу "без вісті зниклий", що дозволяла приховувати мільйони загиблих (Прим.4*)
- у січні 2009р тодішній президент РФ Д.Медведєв повідомив, що рахуються без вісті зниклими 2,4 млн. радянських військовиків часів ВВВ і не відомі імена 6 млн. з 9,5 млн. військовиків, похованих у понад 47 тис. братських могил. А вже у 2010р, у довіднику "Велика Вітчизняна без грифу таємності. Книга втрат" кількість без вісті зниклих становила 1,783 млн. військовиків. На думку історика-архівіста, головного редактора журналу "Воєнна археологія" С.Садчикова, більшість сучасних російських істориків схильні вважати, що загальна кількість зниклих без вісті радянських військовиків у роки ВВВ коливається у межах від 3 до 4,5 млн. чоловік
- в 1190р під час 2-го Хрестового походу, за облоги Акри, знесилені солдати з Північної Європи кидали трупи своїх товаришів разом з камінням та землею до фортечного рову, намагаючись таким чином засипати цю перешкоду (Прим.11*)- трупи загиблих німців в Нормандії 1944р (21,5 тис. чоловік) зібрані з усієї Нормандії і поховані на її території на спеціальному німецькому воєнному кладовищі "Де ля Камбе", що є загальним правилом стосовно загиблих військовослужбовців вермахту, коли на території тієї чи іншої воювавшої французької історичної області збиралися трупи німців для поховання в одному місці (Прим.10*)
- трупи померлих у системі психіатричних лікарень МВС просто викидалися за межі території лікувального закладу (як приклад, викинутий у найближчий яр труп Героя Радянського Союзу С.Щирова, який помер у Казанській психлікарні МВС у 1956р) (Прим.9*)
- починаючи з січня 1943р радянські війська почали після бою (за домовленості з німцями? - прим.ред) забирати своїх загиблих товаришів, як з нейтральної території, так зазвичай і з території, підконтрольної німцям (Прим.8*)
- виходячи з санітарних міркувань, по закінченню зими, місцеве радянське населення за наказом німецького командування очищало з німецького боку зону бойових дій від загиблих радянських військовослужбовців. При цьому воно за власної ініціативи роздягало трупи догола, аби потім їх спалити (Прим.8*)
- італійці, загиблі в роки ВВВ на території СРСР, ховалися в присутності капеланів, які обов'язково клали поряд з кожним з них пляшку з його документами всередині для наступної ідентифікації. На відміну від німців італійці не практикували перенос цвинтарів на свою територію при відступі з СРСР (Прим.6*)
- після взяття в 1790р фортеці Ізмаїл військами Суворова, тіла 26 тис. загиблих турок, за спогадами генерала від інфантерії, А.Ланжерона, були скинуті у Дунай
- спотворені трупи нещасних втікачів подовгу, а зимою - тижнями, згідно неписаній табірній традиції, лежали у кпп (прохідної) кожного з радянських концтаборів в повчання іншим в'язням
- померлому в'язню, що залишав радянський концтабір, в обов'язковому порядку, в залежності від уподобань і вимог керівництва табору, пробивали голову металевим прутом або тричі простромлювали груди спеціальним списом, щоб унеможливити спробу втечі і пересвідчитися, що людина справді мертва
- СРСР у роки 2СВ забороняв ховати іноземних моряків-союзників на своїй території (Прим.5*)
- загиблі радянські військовослужбовці рядового складу ховалися у нижній білизні, так як через брак обмундирування воєнна форма з загиблих знімалася для повторного використання (Прим.1*)
- німецькі воєнні кладовища при загрозі залишення окупованої радянської території за можливості переносилися на територію Німеччини. Ці ж кладовища, залишені на відвойованій радянськими військами території, безжально знищувалися радянськими військовослужбовцями (Прим.1*), а з часом, радянським керівництвом на місцях.
- всі знайдені загиблі в роки ВВВ американські військовослужбовці були ексгумовані і перепоховані в Бельгії (Прим.2*)
- "своїх убитих почали збирати пізніше, коли відтанув сніг, стягували їх в ями і воронки, присипаючи землею. Це не були поховання, це була "чистка місцевості від трупів. Мертвих німців наказано було збирати в штабеля і спалювати" (Прим.3*)
- тільки задокументованих нараховується 28 тисяч радянських братських могил (Прим.4*)
- на окупованих німцями територіях місцевому населенню, виходячи з власної ініціативи, дозволялося ховати загиблих радянських військовослужбовців, згодом німці залучали місцеве населення для цього в організованому порядку.
- знищені німецькі полонені до появи таборів для військовополонених за принципом не ховалися радянською стороною і у більшості випадків їхні останки передавалися землі наступаючими німецькими військами.
- весною, після Сталінградської битви зібрані разом останки загиблих німецьких військовослужбовців та їхніх союзників були зариті бульдозерами в одній з безіменних улоговин поза межами міста
ІНФОРМАЦІЯ ДО ТЕМИ:
- у період з 1865 по 1958рр у Мексиці діяв закон, за яким родичі були зобов’язані сплачувати мито за те, щоб тіла їхніх рідних знаходились на кладовищі. Якщо мито не сплачувалося своєчасно, то родичі втрачали право на місце поховання і мертві тіла виймалися з землі
- згідно старовинному ритуалу мертвого Папу Римського його секретар вдаряє тричі срібним молоточком в чоло і за присутності 2 кардиналів питає, чи живий він (Прим.15*)
- до 1СВ людськы кістки, особливо в місцях інтенсивних бойових дій, активно викопувалися сільським населенням на продаж підприємцям, які використовували їх замість більш дорогого деревного вугілля у якості фільтра у тогочасному виробництві цукру (Прим.31*)
ПРИМІТКИ:
(Прим.1*) - В.Першанин "Мы пол-Европы по-пластунски пропахали"
(Прим.2*) - К.Штикельмайер "Откровения немецкого истребителя танка"
(Прим.3*) - Н.Никулин "Воспоминания о войне"
(Прим.4*) - Л.Семененко "Великая Отечественная война. Как это было"
(Прим.5*) - Х.Хенриксен "Мурманские конвои"
(Прим.6*) - М.Ильинский "Жизнь и смерть Бенито Муссолини"
(Прим.7*) - Б.Иринчеев "Оболганная победа Сталина. Штурм Линии Маннергейма"
(Прим.8*) - Г.Пабст "Дневник немецого солдата. Военные будни на Восточном фронте"
(Прим.9*) - В.Звягинцев "Трибунал для героев"
(Прим.10*) - А.Васильченко "Танковый ас №1 Михаэль Виттманн"
(Прим.11*) - В.Урбан "Тевтонский орден"
(Прим.12*) - Н.Федотов "Я помню..." журнал "Арсенал-Коллекция" 13\2013
(Прим.13*) - М.Зефиров "Асы Второй мировой. Союзники люфтваффе. Эстония, Латвия, Финляндия"
(Прим.14*) - В.Кожинов "Правда сталинских репрессий"
(Прим.15*) - Р.Колье "Дуче. Взлет и падение Б.Муссолини"
(Прим.16*) - "Падение третьего рейха"
(Прим.17*) - Э.Керн "Пляска смерти. Воспоминания унтерштурмфюрера СС. 1941-45"
(Прим.18*) - В.Замулин "Прохоровское сражение"
(Прим.19*) - В.Игнатов"Палачи и казни в истории России и СССР"
(Прим.20*) - П.Нойман "Черный марш. Воспоминания офицера СС. 1938-45"
(Прим.21*) - Ф.Запп "Сталинградский пленник 1943-46"
(Прим.22*) - Г.Бидерман "В смертельном бою"
(Прим.23*) - Э.Керна "Пляска смерти"
(Прим.24*) - Д.Ирвинг "Разрушение Дрездена"
(Прим.25*) - Г.Крафт "Фронтовой дневник эсэсовца. "Мертвая голова" в бою"
(Прим.26*) - А.Кустов "Наемники Гитлера"
(Прим.27*) - Э.Манштейн "Утерянные победы"
(Прим.28*) - А.Драбкин "Сквозь огненные ночи" (интервью с ГСС В.Шибановым), "Авиапарк" 01\2008
(Прим.29*) - Я.Собесский "История Хотинского похода"
(Прим.30*) - В.Акунов "Берсерки. Воины-медведи"
(Прим.31*) - Гашек "Похождения бравого солдата Швейка"