Нова інформація позначається червоним, але не обов'язково знаходиться на початку теми
Так, саме так у Стародавньому Римі називали людей, які задля втіхи публіки, калічили, а іноді й вбивали один одного. Якщо для вас все, що пов'язано з гладіаторами, обмежується лише книгою Джованьйолі "Спартак" або голлівудськими поробками, то дана тема, можливо, стане неочікуваною.
- аналіз колагену і мінеральних речовин в кісткових зразках, взятих з решток 68 гладіаторів, знайдених у руїнах стародавнього римського м. Ефес, показав, що гладіатори годувалися в основному вегетаріанською їжею. Як виявилося, їхній раціон складався в основному з ячменю та бобів, а побенкетувати їм дозволялося на традиційній зустрічі з своїми шанувальниками у ніч перед боєм
- тільки один з восьми програвших гладіаторів гинув на арені, іншим, зазвичай, дарувалось життя
- ховали загиблих гладіаторів на спеціальних кладовищах для гладіаторів за межами міст, хоча найбільш знамениті з них і любимі публікою, могли мати багате поховання і часто відвідувалися шанувальниками їхнього таланту
- билися гладіатори, згідно останнім медичним даним, виключно босоніж
- гладіаторів посилено відгодовували (їхня друга назва - "ячмінні люди"), так як жировий прошарок захищав м'язи, рани на яких заживали довгий час і надовго позбавляли бійця участі у змаганнях
- від гладіаторів вимагалося виконання функції ката (з цим почасти пов'язано і їхній низький соціальний статус): знищувати на арені ноксів - приречених до смерті, зокрема і колишніх громадян Риму, судом за тяжкі злочини (зґвалтування, вбивство громадянина, розбій)
- в 357р був введена чергова заборона для солдат і офіцерів добровільно поступати в гладіаторські школи (Прим.1*)
- власник гладіаторської школи - ланіста, як і звідник, вважався самим низьким станом римського суспільства (Прим.1*)
- якщо гладіатор 3 роки зоставався в живих, то його звільняли від виступів, але ще 2 роки він повинен був пробути в школі гладіаторів і лише потім отримував звільнення (Прим.1*)
- отримавши волю гладіатор мав цілковите право знову приймати участь в боях, але вже як вільна людина.
- гладіатор-раб отримував за кожну перемогу 1\4 вартості раба, гладіатор-вільна людина - значно більше, у залежності від рівня майстерності та досвіду (Прим.1*)
- римські закони забороняли кожному, хто коли-не будь був гладіатором, візником, актором чи атлетом на іграх, займати посади, пов'язані з управлінням чи судочинством (Прим.1*)
- об'яви про майбутні гладіаторські бої писали червоною фарбою на стінах домів і суспільних будівель (Прим.1*)
- для залучення глядачів на гладіаторські бої існувала система роздавання подарунків, коли спеціальні жетони на отримання їжі, зерна, золота, одягу, дорогоцінного каміння, рабів і навіть кораблів, будинків та маєтків, просто кидалися глядачам на трибунах (Прим.2*)
- вбитого гладіатора обов'язково уносили з арени на ношах, але не менш обов'язково у трупарні під ареною на всяк випадок перерізали горло. Гаками ж витягували з арени вбитих і смертельно поранених злочинців, яким для перевірки розбивали молотом голову у трупарні (Прим.2*). За іншими даними, кожного, полеглого на арені, злочинця припікали розпеченим залізом, щоб пересвідчитися в тому, що він дійсно вмер, а не прикидається
- піднятим догори вказівним пальцем правої руки переможений гладіатор сигналізував переможцю про припинення бою (Прим.2*)
- не рідкими були випадки, коли обидва гладіатори не могли довести бій до кінця і тоді їм присуджувалася нічия (Прим.2*)
- смерть гладіатора була вкрай невигідною, тому як вартість його у такому випадку сплачував організатор ігор утримувачу гладіаторів (Прим.2*)
- багато гладіаторів мали дружин та дітей, а багато римських жінок, зокрема заміжніх та багатих, не гребували займатися любощами з гладіаторами в приміщеннях шкіл гладіаторів (Прим.1*)
- часто гладіатори жалілися, коли їм доводилося рідко (не частіше 1 разу на 3-4 місяці) виходити на арену
- все гладіатори підбиралися шляхом жеребкування, головною умовою якого була участь між собою рівносильних і мало відмінних за досвідом і майстерністю бійців
- існували і гладіатори – жінки, які билися виключно між собою
- бої на смерть не були частою подією і дуже часто глядачі щадили невдаху-гладіатора, якщо він мужньо і гарно вів себе під час бою. Якщо ж ні, то переможений гладіатор повинен був лягти на живіт чи охопити руками коліно переможця, аби тому було зручно одним ударом умертвити переможеного.
- найчастіше за все гладіатор вмирав після бою внаслідок нанесених ран, хоча лікувати поранених гладіаторів вважали за честь кращі римські лікарі
- напередодні бою влаштовувалися зустрічі з кожним з бійців і кожний охочий міг підійти до свого кумира, щоб побалакати чи виказати йому своє захоплення або повагу
- вага носимого захисту важкоозброєнного гладіатора-мірміллона становила близько 15 кілограмів
ПРИМІТКИ:
(Прим.1*) - В.Гончаровский "Гладиаторы в бою"
(Прим.2*) - К.Носов "Гладиаторы"